Посольство України в Республіці Ірак

Київ 23:18

Новини з України та публікації

 

Українська революція 1917-1921 років

Історична довідка

Українська революція 1917-1921 рр. стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації, національної еліти й селянської верстви. Хоча Українська революція зазнала поразки, національне відродження було настільки сильним, що більшовики не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові, результатом якої стала українізація та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху. В 20-х рр. розпочався український культурний ренесанс на чолі із українською інтелігенцією. Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму негайно жорстоко придушувався і карався.

Форсована індустріалізація та суцільна колективізація шокувала селян з їхньою природженою повагою до приватного майна. Коли розпочалася конфіскація землі та майна, а людей почали силою заганяти в колгоспи, село повстало. Колишні господарі не могли собі дозволити втратити можливість розпоряджатися результатами своєї праці.

У 1930 р. відбулося близько 4 тис. масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 млн. селян. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ зафіксували в УСРР понад 900 масових виступів, що складало понад 56% усіх антиурядових акцій в СССР за цей час. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель. Улітку 1932 року через наростання спротиву Й.Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.

Голодомор став результатом чітко спланованої політики Кремля. Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 р. Головним із таких механізмів стала масова конфіскація усього продовольства на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала напруження всього репресивного апарату системи, а також залучення багатьох містян, робітників у примусовому порядку, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні загони з активістів, які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки. З початком 1933 р. ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на масовий голод. Люди почали тікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагається ізолювати голодуючих в межах окремих населених пунктів та територій. З цією метою був застосований режим «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточувалися збройними загонами міліції та радянських спецслужб. Вивозяться всі запаси їжі. Забороняється торгівля та ввезення будь-яких товарів. Занесення населених пунктів або територій на «чорні дошки» було рівнозначно смертному вироку їх жителям. Голодуючі намагаються вибратися за межі України. У відповідь у січні 1933 р. режим забороняє виїзд селян з території України та Кубані, заселеної переважно українцями, шо стало ще одним елементом політики Голодомору. Втікачам перестають продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокуються дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовують і повертають назад.

В результаті були створені несумісні з життям умови для значної частини населення України. Голодуючі опинилися у замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного апарату. Навколо теми Голодомору була встановлена повна інформаційна блокада, яка тривала фактично з 1932 р. до здобуття Україною незалежності. Приховування інформації про злочин Голодомору може вважатися однією з ознак геноциду. Крім мотиву приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. В той час СРСР проводив активну міжнародну та торгівельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання торгових контрактів. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові інформацію про те, що там діється насправді.

Короткі відомості з історії української писемності

Українська мова належить до старо-писемних мов. Українська писемність почи­нається з XI ст. Виникнення українського письма учені пов’язують зі створенням на основі грецького алфавіту в IX ст. нашої ери слов’янського кириличного, або кирилиці, названого на честь його творця — просвітителя Кирила. Кириличним письмом користувалися в Київській Русі, а потім у староукраїнській, старобілоруській і староросійській писемностях, які пізніше зазнавали змін, що відбивали звукові особливості кожної мови. Староукраїнська писемність формувалася на основі загальноруських писемних традицій та особливостей живих говорів україського народу. Графіка староукраїнської писемності, базуючись на кирилиці, збе­рігала майже всі знаки давньоруського письма.

 Найдавнішим типом українського письма був устав — різновид кириличного, що з’явився у слов’янській писемності на основі візантійського літургійного (уніціального) письма; із XIV ст. поширюється півустав,- а з кінця XIV — початку XV ст. з’явився скоропис, який досяг найбільшого розвитку із XVII ст.

Книгодрукування в Україні з кінця XVI і до початку XVIII ст. здійснювалося традиційним кириличним півуставом. Реформа алфавіту і графіки в Росії 1708—1710 рр. зумовила зміни в накресленні літер гражданським шрифтам (кириличне письмо в традиційній графіці було збережено для перекладної літератури). Усунуто літери лі і А (які позначали носові голосні), літери *ь, ь, які позначали короткі голосні
е, о та ін., що не відповідали звуковій системі староукраїнської мови.
Протягом XIX ст. було уведено літери, які збереглися і в сучасному правописі.
Хоча ні в Східній, ні в Західній Україні у ХУІП-ХІХ ст. єдиних форм використання української азбуки і загальноприйнятого правопису не було.
Із зняттям царською Росією заборони українського друкованого слова в 1905 р.
український алфавіт і графіка сформувалися в їхньому сучасному вигляді. У радян­ський період у правописі панувала тенденція до зближення українських написань із написаннями російською мовою (зокрема, було вилучено літеру г).
У 1960 році спеціальна правописна комісія удосконалює український правопис,
внісши деякі зміни у вживання розділових знаків, написання слів окремо, разом і через дефіс.

За понад тридцять років мова зазнала певних змін: з’явилися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова термінологія, свої вимоги орфографії висувала перекладацька практика. У 90-х роках XX століття орфографічна комісія запропонувала проект нового видання «Українського правопису», в якому відновлено порядок розташування літер в абетці, повернено літеру г, скорочено кількість винятків із правил, спрощено правопис складних слів, докладніше опрацьовано правила щодо написання слів іншомовного
походження, географічних назв та особових найменувань людей. У 1993 році                            четверте вндання «Українського правопису», виправлене й доповнене, побачило світ. У сучасних умовах обговорюється видання нового українського правопису, який повніше відбиватиме фонетичні особливості української мови, написань слів і їх частин, слів іншомовного походження, уживання розділових знаків.

 Голодомор 1932-1933 років в Україні

Матеріал з сайту

https://85holodomor.in.ua

https://holodomormuseum.org.ua/hololomor/filmy-pro-holodomor/

https://holodomormuseum.org.ua/en/films-about-holodomor/

Брошура деталізує історію Голодомору 1932-1933 рр., яку мають знати не лише в Україні, а й у всьому світі, та пояснює, чому Голодомор є геноцидом і чому таким його має визнати світове співтовариство. Як і виставка, брошура апелює до українців та світової спільноти, змушуючи замислитися про причини і наслідки трагедії українського народу, спричиненої тоталітарним більшовицьким режимом.

Матеріали підготували Український інститут національної пам’яті, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», Міністерство закордонних справ України та Міністерство інформаційної політики України.

10 ФАКТІВ ПРО ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ:

ФАКТ 1: РОСІЯ ЗАПЛАНУВАЛА ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ. ПЕРЕМОГА РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ СТАЛА ЛИШЕ ЗРУЧНИМ ПРИВОДОМ

Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Ця дата не заперечується навіть Міністерством оборони РФ, оскільки вказана на відомчій медалі «За повернення Криму». Між тим, лише наступного дня В.Янукович втік з Києва, а Постанова ВРУ «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», яка стала приводом для звинувачень з боку РФ у нібито «антиконституційному заколоті в Україні», була прийнята лише 22 лютого 2014 року.

ФАКТ 2: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ МАЛА НА МЕТІ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Незаконна окупація АР Крим та м.Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Керівництво Кремля завжди було твердо переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не стане державою-світовим лідером, а демократична і заможна Україна загрожуватиме збереженню нинішньої авторитарної влади в Росії. Саме тому наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України з метою утворення на цій території квазі-держави «Новоросія». Ці плани були оприлюднені російським президентом В.Путіним у ході телевізійної програми «Діалог з росіянами» на Першому каналі 17 квітня 2014 року. Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ НЗФ окупували окремі райони Донецької та Луганської областей України.

ФАКТ 3: ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ – ЛИШЕ ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

Збройна агресія є лише одним з елементів гібридної війни Росії проти України. Іншими елементами стали:

1) пропаганда, що базується на брехні та підміні понять; 2) торговельно-економічний тиск; 3) енергетична блокада; 4) терор і залякування громадян України; 5) кібер-атаки; 6) категоричне заперечення самого факту війни попри наявність безлічі неспростовних доказів; 7) використання у своїх інтересах проросійських сил та держав-сателітів; 8) звинувачення іншої сторони у власних злочинах.

ФАКТ 4: МУЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА СОЛІДАРНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА З УКРАЇНОЮ СТАЛИ НА ЗАВАДІ РЕАЛІЗАЦІЇ АГРЕСИВНИХ ПЛАНІВ КРЕМЛЯ

Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів.

Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипломатичні зусилля міжнародного співтовариства. 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила Резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій підтвердила міжнародно визнані кордони України та відсутність будь-яких правових підстав для зміни статусу АР Крим та м.Севастополя. Аналогічна позиція ГА ООН була підтверджена у Резолюції 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», схваленій 19 грудня 2016 року. Окрім того, в Резолюції вперше в офіційних документах ООН Росія визнається державою-окупантом. Численні документи на підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно-визнаних кордонів приймалися КМРЄ, ПАРЄ, ПА ОБСЄ тощо.

Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-агресора стали політичні та економічні санкції країн Заходу. Вони дозволили пригальмувати російську агресію проти України, знизити ймовірність широкомасштабного вторгнення та примусили РФ сісти за стіл переговорів, зокрема в рамках Тристоронньої контактній групи (сторони конфлікту – Україна та РФ, а також ОБСЄ як посередник) та Нормандській четвірці (сторони конфлікту – Україна та РФ, посередники – Франція та ФРН). Рішення про послаблення або скасування санкцій дасть старт для нового витка російської збройної агресії.

ФАКТ 5: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРИЗВЕЛА ДО ЖАХЛИВИХ ГУМАНІТАРНИХ НАСЛІДКІВ

У результаті збройної агресії Росії проти України загинули близько 9940 осіб, близько 23455 було поранено (за даними ООН). Ці показники, зокрема, включають 298 пасажирів рейсу MH17, у тому числі 80 дітей, які стали жертвами терористичного акту 17 липня 2014 року, коли літак Малайзійських авіаліній був збитий російськими військовими із ЗРК «Бук», що був доправлений на окуповану територію Донбасу з території РФ.

Близько 1 млн. 584 тис. мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.

Станом на сьогодні окупованими залишаються: Автономна Республіка Крим (26 081 км²), м.Севастополь (864 км²), частина Донецької та Луганської областей (16799 км²) – всього 43744 км², що складає 7,2% території України.

На окупованих територіях панує страх та терор, окупаційна влада діє репресивними методами і залякуваннями, системно і масово порушує права людини і свободи. Критична ситуація у сфері прав людини в окупованому Криму була засуджена Резолюцією ГА ООН 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» від 19 грудня 2016 року.

Економіка Донбасу повністю зруйнована. Устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію РФ. Ситуація з затопленими гірничо видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.

На сході непідконтрольною Уряду України залишається ділянка українсько-російського державного кордону протяжністю 409,7 км.

Щодо фактів порушень Російською Федерацією прав релігійних організацій та релігійних меншин на території Автономної Республіки Крим

Відповідно до моніторингу щодо фактів порушень Російською Федерацією прав релігійних організацій та релігійних меншин на території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, зафіксовано обмеження релігійної діяльності та переслідування православних, мусульманських, протестантських та іудейських релігійних організацій.

Правопорушення відбуваються за напрямками: «Викрадення та тортури», «Захоплення культових будинків, осквернення, пошкодження або знищення релігійних святинь», «Арешти та обшуки», «Заборона проведення релігійної діяльності».

Задокументовані на окупованих Російською Федерацією територіях Автономної Республіки Крим факти говорять про те, що в Криму кримінального переслідування за релігійною ознакою зазнають мусульмани.

Систематично обмежується свобода мирних зібрань (введена адміністративна відповідальність за несвоєчасну подачу повідомлення про проведення мирного зібрання, незазначення мети проведення або неповідомлення про відмову від проведення зібрання).

За результатами підсумкового річного моніторингу, з урахуванням відомостей неурядових організацій було встановлено, що на окупованих Російською Федерацією територіях Автономної Республіки Крим 37 людей позбавлено волі за політично вмотивованими кримінальними справами, з них: 13 цивільних осіб, 24 військовополонених. Проти 44 людей відкриті нові політично мотивовані кримінальні справи, 9 людей було позбавлено волі у рамках адміністративних справ, стягнуто штрафи на загальну суму не менше 25 000 рублів за участь у мирних зібраннях.

Водночас, відновлення повноцінної діяльності релігійних організацій, що діють на тимчасово окупованій території України, можливе тільки за умови виведення мілітарно-терористичних російських угруповань з зазначених територій та відновлення діяльності органів державної влади України.

Коментар МЗС України щодо ухвалення Європейським Парламентом резолюції щодо Росії та ситуації з українськими політв'язнями

 Україна вдячна Європейському Парламенту за схвалення потужної резолюції із засудженням триваючої агресії Росії проти України та вимогою до Кремля звільнити понад 100 українських політичних в’язнів, що їх Росія незаконно утримує на своїй території, а також в окупованому Криму та Донбасі.
Окремо євродепутати засудили агресивні дії РФ проти України в районі Керченської протоки та захоплення 24 українських моряків, а також невиконання Москвою наказу Міжнародного трибуналу з морського права від 25 травня 2019 року.
Знаковим є те, що у своєму рішенні новообраний Європарламент беззастережно підтримав суверенітет і територіальну цілісність України, наголосив на невизнанні російської окупації Криму та будь-якої правочинності законодавства і судочинства РФ на окупованому півострові, а також засудив масштабні переслідування українських громадян та придушення прав людини.
Ми вітаємо рішучу підтримку з боку новообраних європейських депутатів санкційної політики ЄС проти РФ та заклик до запровадження нових персональних санкцій проти осіб, відповідальних за політичні переслідування і придушення прав людини, а також готовність до введення щодо Росії додаткових економічних обмежувальних заходів.
Рішення Європарламенту продемонструвало незмінну солідарність ЄС з Україною у її боротьбі проти російської агресії та активну підтримку європейською спільнотою зусиль України зі звільнення наших громадян з російського

Amazing Ukraine

#MakingReformsHappen