На офіційному веб-сайті Федерального державного бюджетного наукового закладу РФ “Національний дослідницький інститут світової економіки та міжнародних відносин імені Є.М.Примакова Російської академії наук” (www.imemo.ru) оприлюднений спеціальний випуск журналу “Пути к миру и безопасности” №1 (54) 2018, який містить статтю Є.Степанової “Гуманітарна роль Росії в конфліктах на Донбасі та в Сирії”. У статті підтверджується та визнається: прийняття в ході спеціального засідання Ради Безпеки РФ 22 квітня 2014 року стратегії дій щодо Донбасу, яка передбачала з одного боку пряму протидію збройним силам України, а з іншого – уникнення масштабної воєнної інтервенції ЗС РФ та розміщення регулярних військ на Донбасі, зважаючи на неготовність політичного визнання незалежності самопроголошених республік; пряме військове втручання ЗС РФ в ході “першої” військової кампанії на Донбасі наприкінці літа 2014 року, яке за словами автора, мало “критичне” значення в рамках операції з недопущення просування Збройних сил України на Донбасі; в ході “другої” військової кампанії 2015 року - присутність кадрових військовослужбовців ЗС РФ у складі командно-офіцерського корпусу, спеціальних підрозділів, операторів більш складних систем озброєнь, військових інструкторів, відправка найманців кількістю до декількох тисяч осіб; надання РФ військової, військово-технічної допомоги самопроголошеним республікам; факт вторгнення гуманітарних конвоїв МНС РФ, у складі яких була присутня власна воєнізована (цивільна) охорона, на територію України, в порушення встановлених міждержавних процедур перетину кордонів. Зазначена публікація є першим фактом офіційного визнання державною установою РФ відкритої військової агресії збройних сил РФ на Донбасі.
Наведені у статті факти підпадають під визначення “агресії” Резолюцією ГА ООН №3314 від 14 грудня 1974 року: ст. 3 п. а) - “вторгнення або напад ЗС держави на територію іншої держави, або будь-яка військова операція, який би тимчасовий характер вона не носила, будь-яка анексія території іншої держави із застосуванням сили”; ст.. 3 п. d) - “напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили”; ст. 3 п. g) - “надсилання державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування озброєної сили проти іншої держави, які прирівнюються до наведених вище актів”. Таким чином, визнання державною установою РФ відкритої військової агресії збройних сил РФ в Україні може слугувати додатковим доказом військових злочинів РФ в Україні, сприяти міжнародному визнанню російської агресії в Україні, в рамках провадження Міжнародного кримінального суду, на додаток до визнання особисто В.Путіним російської військової операції в Криму, “непрямих” доказів - присвоєння чергових військових звань офіцерам, які брали безпосередню участь у бойових діях на території України. Також наведені факти можуть бути використаними з метою руйнування постулатів російської пропаганди щодо “невтручання РФ” та “внутрішнього” характеру конфлікту