Щороку третьої неділі травня практично кожна українська сім’я вшановує пам’ять мільйонів жертв комуністичного режиму.

У 1937 році для Українського народу, котрий тоді ще не оговтався від влаштованого радянським режимом штучного Голодомору 1932-33 рр., який забрав життя мільйонів ні в чому не повинних людей, настала чергова трагічна сторінка в історії - так званий «великий терор». У безжалісні жорна радянської тоталітарної машини потрапили вчені, письменники, діячі культури, вчителі, священнослужителі, прості робітники та селяни. Тисячі простих українських сімей втратили рідних і близьких людей, яких було по-звірячому закатовано в таборах та розстріляно в лісах.

Підготовка до масових репресивних заходів розпочалася Кремлем ще на початку 1936 р., а з жовтня 1936 до лютого 1937 року була проведена цілеспрямована перебудова радянських каральних органів, які отримали чітке завдання — здійснити зачистку партійної, військової та адміністративної еліти від потенційної опозиції. 9 березня 1936 р. була видана Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів», 28 квітня 1936 р. – Постанова РНК СРСР «Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств» та низка інших директив.

Відправною точкою масових політичних репресій став лютнево-березневий 1937р. Пленум ЦК ВКП (б) та виступ на ньому Йосипа Сталіна.

У березні-червні 1937 року було декретування тотальної боротьби з «дворушниками», «агентами іноземних розвідок», планування і розробка масових операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх» представників національних діаспор. 17 березня 1937 р. був оприлюднений закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди на це адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем, що стало законодавчою підставою для позбавлення селян права на свободу пересування.

Період з липня 1937 до жовтня 1938 рр. ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – проти т.зв. “куркулів”, націоналістів, членів сімей “зрадників батьківщини”, а також інтенсифікацією боротьби з “військово-фашистськими змовами” в РККА, із “шкідництвом” у сільському господарстві та різних галузях промисловості.

Биківнянське поховання біля Києва тих, хто загинув від сталінських репресій, є найбільшим на території України. Кількість похованих остаточно не встановлена. Українські історики та дослідники називають цифри від 15 до понад 100 тисяч осіб. Але таких поховань по всій Україні безліч, майже у кожній області і в кожному районі знаходять численні неідентифіковані кладовища, масові поховання в лісах та ярах.

Україна засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті і солідарна з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів сьогодення.

,